середа, 11 жовтня 2017 р.

«Масове дезертирство» і «масовий колабораціонізм»

Надзвичайно поширений серед шовіністів аргумент, що з 20 тис. мобілізованих до 51-ї армії кримських татар стільки ж їх дезертувало при її відступі з Криму восени 1941-го.

По-перше, всього до лав Червоної армії було мобілізовано за весь час війни близько 17 тисяч кримських татар, при цьому 9 тисяч з них дожили до перемоги. Отже, взятися 20 тисячам дезертирів було просто нізвідки. По-друге, 51-ша армія з Криму не так відступила, як була фактично знищена вермахтом (62 % втрат убитими й полоненими).
Не дивно, що більшість нашвидкуруч мобілізованих кримськотатарських юнаків розбіглися після розгрому по рідних селах. Так вчиняли протягом першого року війни сотні тисяч людей по всьому СРСР, тому говорити про винятково кримськотатарське дезертирство не доводиться. Питання військової співпраці кримських татар з нацистами значно складніше. Загалом на німецькому обліку було до 16–18 тис. осіб, тобто половина всього придатного для бойових дій населення, і цією цифрою вміло оперують шовіністи. Мовляв, мало який інший народ так масово йшов на співпрацю із завойовниками — середня чисельність колабораціоністів на окупованих територіях Радянського Союзу не перевищувала 2 %, а серед кримських татар — 6–7 %. Це й справді значний відсоток, але і тут є певні нюанси. Річ навіть не в тому, що доброї волі серед більшості «добровольців» на німецькій службі було небагато, а на співпрацю люди йшли або з побутових міркувань, або взагалі під примусом. Головне — це невідповідність покарання всього народу за колабораціонізм навіть стількох людей, тим більше зважаючи на їхню подальшу долю. Від 6 до 7 тисяч кримських татар, що служили під німецькими прапорами, загинули або зникли безвісти, ще 9,5 тисяч були заарештовані та заслані до ГУЛАГу, і лише півтори тисячі осіб, переважно жінки і діти, змогли врятуватися еміграцією до Туреччини. Не буде перебільшенням сказати, що майже всі кримські татари, які співпрацювали з нацистським режимом, прийняли своє покарання. Чи була потреба після того репресувати решту населення? Зрозуміло, що ні. Депортація відбулася з інших причин, а «масовий колабораціонізм» — то лише офіційний привід.
За матеріалами українського інституту національної пам'яті.  

Немає коментарів:

Дописати коментар