середа, 11 жовтня 2017 р.

Шовіністи-патріоти проти шовіністів-лібералів

Найогиднішим з пояснень причин депортації давніх кримських народів (а ми зосередимо увагу саме на них і побіжно згадаємо про кілька кавказьких етносів) є просте повторення офіційної радянської версії.
Сумнозвісна цілком таємна постанова Державного комітету оборони № 5859сс виправдовує депортацію кримських татар так: «В период Отечественной войны многие крымские татары изменили Родине, дезертировали из частей Красной Армии, обороняющих Крым, и переходили на сторону противника, Красной Армии; в период оккупации Крыма немецко-фашистскими войсками, участвуя в немецких карательных отрядах, крымские татары особенно отличались своими зверскими расправами по отношению к советским партизанам, а также помогали немецким оккупантам в деле организации насильственного угона советских граждан в германское рабство и массового истребления советских людей.
Крымские татары активно сотрудничали с немецкими оккупационными властями, участвуя в организованных немецкой разведкой так называемых «татарских национальных комитетах», и широко использовались немцами для цели заброски в тыл Красной Армии шпионов и диверсантов. «Татарские национальные комитеты», в которых главную роль играли белогвардейско-татарские эмигранты, при поддержке крымских татар направляли свою деятельность на преследование и притеснение нетатарского населения Крыма и вели работу по подготовке насильственного отторжения Крыма от Советского Союза при помощи германских вооруженных сил». Перепрошую за довгу цитату, але вона необхідна. В офіційному документі за підписом Сталіна немає жодної цифри, що могла б дати уявлення про реальний масштаб кримськотатарського колабораціонізму, натомість за загальними фразами маскується накладання на цілий народ колективної провини за вчинки його окремих представників. Колективне покарання у будь-якій формі є злочином проти людяності само по собі, а у випадку з депортацією кримських народів –злочином у квадраті. Тим більше що за 70 років, які минули з того часу, так і не з’явилося жодних архівних підтверджень буцімто масового колабораціонізму кримських татар — лише численні спекулятивні праці, ґрунтовані на особистих здогадах авторів. Указами Президії Верховної Ради СРСР № 493 і № 494 від 9 вересня 1967 року з кримських татар було знято всі огульні звинувачення в масовому колабораціонізмі, хоча права повернутися додому вони так і не дістали. 14 листопада 1989 року ВР у своїй декларації засудила, а 7 березня 1991-го своїм законом скасувала звинувачення, а отже і покарання всіх депортованих народів. І тим більш провокаційними є намагання багатьох російських публіцистів-графоманів (Ігоря Пихалова зокрема) виправдати цей злочин аргументами 70-річної давності. Мовляв, татари — зрадники Росії з дідів-прадідів: і в Кримську війну росіянам у спину стріляли, і в громадянську, а що вже казати про «отєчєственную». Тому, мовляв, за «масове дезертирство» на початку війни і за «масову співпрацю» з ворогом у подальшому кримські татари прийняли «заслужену» кару. Ліберали-шовіністи на чолі із Сергієм Кара-Мурзою також не заперечують фактів кримськотатарського колабораціонізму, але вважають депортацію не покаранням, а порятунком виселених людей. Прихильники цієї точки зору стверджують, що після війни сталінський режим –«по-справедливості»– мусив би розстріляти всіх дорослих чоловіків-татар за службу Третьому Рейху, бо інакше «прості радянські солдати» самі перебили б і «розвішали б зрадників на стовпах вздовж доріг». Аби не застосовувати індивідуальних покарань, що призвело б до фактичного знищення народу, і не дати звершитися самосуду, «добрий» і ліберали вважають кримські народи беззастережно винними, а депортацію — виправданою. Лише для перших вона є «справедливим покаранням», а для других — оптимальним виходом із непростої ситуації. Наскільки ж справедливі ці звинувачення?
За матеріалами українського інституту національної пам'яті.  

Немає коментарів:

Дописати коментар