Будь-яка війна приховує в собі багато таких історій і персоналій, які згодом або забуваються у вирі подій, або залишаються поза увагою суспільства через божевільний калейдоскоп новин.
Скільки їх – тих, хто старанно вписував своє їм`я в чорну книгу пам`яті під назвою «русская весна». Пам`ятати кожного і кожну, хто розпалював, хто брехав, хто маніпулював, хто готував підґрунтя для вбивств українців.
Хто став шістками в руках Кремля і своїми діями наблизили котли, сотні полонених, зниклих безвісти, закатованих, пограбованих, осиротілих, поховання без гробів, обстріли, "гради", малазійський боїнг. Завдяки кому словосполучення «вимушений переселенець» стало нормою. За це вони отримували, а дехто продовжує отримувати і зараз, 30 срібників. А іноді кликали війну просто від власної тупої ненависті до людського.
Це не тільки класичні бойовики з георгіївськими стрічками на камуфляжі під прапорами «республік», які ніколи не існуватимуть на мапі світу. Серед них вдосталь цілком пересічних на вигляд тіток, які носять окуляри в ієзуїтських тонких оправах і видаються "інтелліджент". Вони називаються "журналістами і блогерами", приховуючи за цими словами пропагандистську діяльність, якій позаздрив би навіть Геббельс. Зі сльозами на очах, на камери, вони переконують міжнародну спільноту у тому, що війну ропочали не вони і не Кремль, а Україна. За допомогою іноземних українофобів на зарплатні у Путіна, вони катаються світом і влаштовують інформаційні провокації, засновані на брехні і спотворенні фактів.
Одна з таких діячок – Галина Лебединська, що і зараз мешкає у Києві. Пише під ім`ям Поліна Орловская (приклад її хрестоматійно-рафінованих пропагандисьских матеріалів можна побачити тут). Як у кожної порядної пособниці окупантів, у Лебединської є власний профайл у Чистилищі «Миротворця».
Навесні 2014 року ця особа розвернула бурхливу діяльність. За допомогою так званого ізраїльського політолога і пропагандиста Авігдора Ескіна Лебединська виступила у Кнессеті, де розповідала про «український нацизм». Завданням Лебединської було підняти болюче «єврейське питання» і переконати слухачів у тому, що в Україні культивується нетерпимість до етнічних євреїв.
Що з себе представляє Авігдор Ескін, можна легко пересвідчитись, глянувши на його особистий сайт, де викладені дописи про Україну у стилі «ядерний пєпєл». Звичайно, що у цього сабжа також є свій власний профайл у Чистилищі.
-Пособник терористів. Проросійський пропагандист. Розпалювання міжнаціональної ворожнечі на російських телеканалах між Україною і Росією. Пропаганда війни. «Міжнародний спостерігач» на «виборах» в Донецькій і Луганській областях і «референдумі» в Автономній Республіці Крим, - йдеться на сайті «Миротворець».
Про результати виконаної інформаційної провокації тріумфально, у властивій манері, повідомив сепаратистський паблік «rusvesna».
Серед іншого, Лебединська починає вести у виданні «Комсомольская правда» так званий «часопис» під назвою «Тайный дневник киевлянки», де описує «жахіття Майдану» та завзято і художньо бреше про події.
За цей час Лебединська/Орловська встигає зацікавити СБУ і з нею навіть проводили слідчі дії, але вочевидь, щось пішло не так.
Цікава також і прив`язка у скріншотах листування Лебединської до прізвищ Глеба Простакова та Іскандера Хісамова. З них випливає, що Лебединська працює на Украина.ру і контролюють її роботу саме Хісамов та Простаков.
У листуванні зокрема йдеться про інцидент, коли соціолог, директор Фонду "Демократичні ініціативи" Ірина Бекешкіна з обуренням заявила про те, що сайт "Ukraina.ru" зробив брехливий «ексклюзив», спотворивши її висловлювання, а також видавши чужі репліки за її власні. Автором цієї інформаційної провокації була саме Лебединська, за що потім її, звичайно, зробили крайньою.
Глеб Простаков має профіль у Facebook, де його писанину в обгортці іноді «лайкають» навіть нормальні люди. Чи то від нерозбірливості, чи то їм просто подобається літературний стиль Простакова – наука не в курсі.
Друге прізвище, яке час від часу з`являється у листуванні Лебединської – Хісамов.
-Іскандер Хісамов починав журналістську діяльність в Узбекистані, в 90-е змушений був переїхати в Росію, де працював в ряді московських медіа. Після Помаранчевої революції приїхав до Києва запускати українську версію російського журналу «Експерт», якою і керував до 2009 року. Поступово надокучив в українському медіа-просторі і навіть працював в штабі кандидата в президенти Сергія Тігіпка. Займався запуском української версії російського журналу «Репортер», працював ведучим на каналі UBR. Робив вигляд, що розбирається в українській політиці, і імітував бурхливу діяльність, - йдеться у біографічній довідці у статті від «informnapalm».
Після подій на Майдані Хісамов недовго перебував в Україні, наразі він мешкає у Москві і є головним редактором сайту «Україна.ру». Це російський проект, створений держагентством «Росія сьогодні» (екс-«РІА-новини») і транслює позицію Кремля щодо України.
У статті від «informnapalm» особливо підкреслюється зв`язок Хісамова з Гужвою, що підтверджується чисельними електронними листами. Пересічний журналіст Гужва після поїздки у Москву раптом стає власником холдингу «Медіа інвест груп», який за короткий час створює безкоштовну газету «Вести», радіостанцію «Вести ФМ», тижневик «Вести. Репортер» і канал UBR.
Ця історія, здається, з давно минулих днів, але тягнеться і до тепер. Адже ці люди не припинили контролювати частину українського інформаційного простору, а такі, як Лебединська/Орловська – бути слухняним інструментом в їх руках. Та сама Лебединська може купувати кефір в одному з вами київському супермаркеті, а Гужва - солодко їсти у сусідньому ресторані. І оскільки війна все ще триває, ми мусимо все записувати і фіксувати. Одного дня баланс добра і зла прийде у рівновагу і все, до чого ми маємо бути готові – це до правосуддя.
Немає коментарів:
Дописати коментар