Так, саме сьогодні, в ХХІ столітті Україну змушують ті, хто улесливо називав себе братом, відстоювати своє право на існування, самовизначення та процвітання.
З перших місяців 2014 року і до сьогоднішнього дня триває гібридна війна, яку розв’язала Російська Федерація проти України. Це ще одна не темна (адже ворог відомий), а чорна сторінка національної пам’яті. Неперегорнута сторінка. Так, саме сьогодні, в ХХІ столітті Україну змушують ті, хто улесливо називав себе братом, відстоювати своє право на існування, самовизначення та процвітання.
Щодня Україна проливає сльози за кращими синами й дочками. Рана війни десятиліттями буде краяти серця та кровоточити. Пам’ять за загиблими є священною, а шана до тих, хто вижив в лихолітті – обов’язком наступних поколінь.
Проте, на цій неоголошеній війні присутні ті, про чий внесок в майбутню перемогу не прийнято говорити. Їхній подвиг не знайде свого відображення в ЗМІ, їхня робота прихована за грифами таємності. Їх не видно, але вони відчутно та невпинно наближають День Перемоги над агресором. Від їхньої роботи та зібраних доказів буде залежати суворість вироку в Гаазі. Від їхньої наполегливості, проникливості та професіоналізму залежать збереженні життя тих, хто мав стати жертвою теракту, недопущення розповсюдження щупалець гібридних технологій війни на всій території України та за її межами.
Сьогодні Служба Безпеки України привідкрила завісу таємничості. В різних куточках нашої країни з’явилися плакати з фото тих, хто, будучи невідомим при житті, заслужив бути відомим після смерті.
На перехожих дивляться світлі, молоді, сповнені мрій очі. Нажаль, цим мріям не дано збутися ніколи. На цих мріях хрест, як і на могилах невидимих за життя захисників, поставила війна.
Низький уклін тим, хто з небес в образі ангела продовжує незримо захищати свою Батьківщину.
Щиросердна подяка й автору цього соціально значимого проекту, який так само залишається невідомим в силу обраної професії.
Немає коментарів:
Дописати коментар